мурашиний король

( Cплин - Тебе это снится ) Пишучи листи без відповіді, листи самому собі. Відкриваєш щоразу щось інше в тих самих словах. І щоразу приходиш до тих самих висновків, що пора б зрештою щось робити А ті самі висновки приходять до тебе й кажуть - то роби А потім ти думаєш - ні, я ще почекаю, потім в мене буде багато справ і мало часу, і я не  встигатиму, і я відживу. А виявляється, що ти ніби під тиском, але якось не відживаєш. Просто розширюєш список ще не зроблених справ. Потім якось імпульсивно те все виконуєш, то за два дні робиш половину роботи, а то кілька днів навіть їсти не хочеш. Або й не потребуєш їжі, потребуєш спокою. Медитацій, прострацій, анімацій, ротацій, акацій і акцій Ні, останнього точно не треба Але незалежно від того, залежиш від всього іншого. Певні рамки і бла-бла Все частіше думаю, що було б якби я був не я, а хтось інший, або взагалі б не було. Або якби мої руки росли не там, де ростуть. Чи ніс виконував функції ока, а око знаходилось на кінчику ...

Проблема моя і речей полягає в тому, що більшості моїх речей не потрібен я і більшість речей не потрібна мені. Але так склалося , що кімната одна на всіх. Можливо тому порядок так часто з неї втікає, але час-від-часу я збираюсь із силами і його вперто наводжу-приводжу. Хоча рівень ентропії швидко зростає, варто тільки на мить втратити пильність. Але речі це ще пів біди. Вони статичні, вони майже не живі і здебільшого їм все рівно, а от вазони... О, ці хитрі створіння завдали мені чимало прикрощів, постійно норовлячи зачепити мене колючками, кинутись мені під ноги, або й перевернутись на голову. А що я їм зробив? Я ж наче люблю природу. Ну не випускаю їх на світло, але це ж не моя вина, що вони сидять замкнені у своїх горшках. Моя вина в тому, що я сам не виходжу з кімнати. Зрештою, як тут вийдеш, коли обернутися не встиг, як всі твої речі знаходяться десь в он тій купі. А ні, помилився, в он тій. І ти старанно, розуміючи усіх кротів планети, риєшся , то тут, то там. Або виявл...

"струсни головою і вивільни погляд." самоцитування хороша річ, якщо виривати слова з контексту. так, щоб ніхто не розумів. так, щоб не розумів ти сам. мабуть, пора висипати пісок з вух, а пил з голови. тільки, як зібратись, щоб не розсипатись? бо наче пазл, наче все ясно, а кілька шматочків десь під килимом, або у шухляді, або взагалі подарував комусь. задля чого взагалі переставляти словесні конструкції з кута в кут, з аркуша в аркуш? навчитися відбивати ритм легко. навчитися його підтримувати важко. витривалість набувається з часом і тренуваннями. постійними непостійний, непостільний, непорядний,  невиспаний. хотіти стільки всього одночасно ,що більше нічого не хотіти сіра смуга життя. а життя то продовжується день за днем, спогади товстішають, як медична картка. і хто лікар? хто за це все відповідатиме. та хіба ми самі та хіба я сам. знайомлячись з новими людьми, поспішаєш викинути старих на смітник, звільняючи простір для новизни. але все циклічне. зн...

( Show Me A Dinosaur -Gagarin ) мої літаки голкою пробивають наскрізь небо, але з нього не висипаються зірки, бо за голкою слідують білі ниті Аріадни, які нікуди мене не ведуть, але залишають шви на моєму серці. я ж не літатиму. для мене існують інші шляхи та виміри, де нитки скручуються в хмари, а під ними знову ж таки хмари, але цього разу куряви, в якій тягнеться змія, яку залишив по собі твій велосипед. звідки я знаю, що це твій? я впізнаю твої сліди, навіть, якщо це не твої. різниця між нами в тому, що для тебе всі для того, щоб замінити когось одного, для мене ти одна, щоб замінити всіх інших. не виходить звісно ж. але я писатиму тобі хоч латок на небі більшає ти ж розумієш, що коли висадився на Місяць, то насправді сів у калюжу і навпаки - ти сідаєш у калюжу, щоб хоч якось торкнутись Місяця. щоб пірнути до дна, якого немає, бо небо  і калюжі бездонні.  і очі теж. але чомусь всі говорять про них окремо чомусь ніхто не каже, що бачив в карих о...

( мертвий півень - absolutely vodka )   Навіть не знаю з чого почати, бо стільки всього, що нічого, нічогісінько не змінилось. Знову нічні візії, які все не перевтіляться в щось пристойно-постійне, які застигають, а потім відколюються маленькими шматочками  кожної наступної - теперішньої хвилини. А пальці відчувають первісну радість редагуючи текст. (А я граюся фото-тексто-музичними редакторами, попутно пишучи свої лабораторні, але це неважливо) вдих-видих... вдих-видих...вдих.   Дивно, але ж можу писати про все на світі, як і ви, як і світ може писати про все, але не хоче, бо не встигає, світ надто зайнятий, я надто зайнятий, бо...  Я розгубив усі свої думки, тому - можу зайнятися самоцитуванням, або рефлексіями, або.., - але не можу, не буду, почекаю поки текст виллється, а потім потече чиста вода і кров з молоком. Знайшовши список справ на літо переможно кажу -  "десять з десяти" не виконав. Щоправда не все так втрачено, але але але але але але...

(Cross Record - Cups in the Sink)   Кілометри снів та суму навіяних поїздами. Кілометри нудьги та спеки в задушливих автобусах. Будь-який вид транспорту приваблює наче доза наркомана, але водночас викликає спротив і  нудоту. Перші спроби автостопу. Повернення. Буденність.Буденність.Буде... Втома, що накочується хвилями з домішками апатії, гіркоти, відчаю, нудьги, агресії, нудоти. Сірість. Лінь. Злість. Замикання у своїй маленькій комірчині самообмеження і сердите гарчання на всіх, хто намагається втрутитися в простір. Нестерпне бажання вирватися в суміші з бажанням хоча б відірватись від крісла. Зникнути взагалі. Зробити щось гарне. Писати гарну музику і сумні вірші. Бути в обіймах. "Мати лише одну амбіцію спати в теплі." Бажання мати щось окрім бажань. Мати час. Буденність.Буденність.День... Затим ще і ще. Повільне опускання на дно ями, з якої ти вдаєш-що-ніби-то-виповзав. Змахи руками, як в нетренованого плавця. За течією, потім проти, потім бол...

Ти береш в руки іржавий гострий ніж і йдеш виколупувати з поміж плит траву, глину та спогади. І тільки-но, ти впадаєш у своєрідний транс, як прикладаєш зусилля трохи більше, ніж потрібно, і плита відвертається, оголюючи перед тобою свої нутрощі, відкриваючи перед тобою мурашиний натовп. І все б нічого, якби вони не почали кричати "розверзлися хлябі небесні і пастир прийшов подивитись на паству свою". І ти ще не встигаєш нічого втямити, як найбільший з мурах, жваво перебирає лапками і вилазить вище, і ось він уже на поверхні,поруч з тобою, і кричить тобі: Нарешті ти прийшов чуваче, я казав, я казав їм, що ти прийдеш, і ти тут. А ти крутий,  ми думали, що ти якийсь мудакуватий жевжик, а ти крутий, чувак, які в тебе кльові шорти, слухай, а в тебе є ще одні такі, але маленькі, ну щоб на мене? Немає,ні? Жаль, але я не про це хотів поговорити. Чувак, ну розумієш, ми в тебе віримо, ну те те що в тебе,  але в таких, як ти. Ви ж круті, чувак, визнай,  ви круті,  носите шорт...

"раніше його мислення ніколи так надовго  не затримувалося ні на окремій жіночій персоні,  ні на жіноцтві загалом."  В.Єшкілєв  ( MillkinG – Солодка .) Гарячково нишпорив руками по кишенях, в надії зловити те, що називалося його серцем, яке в ховалося в кожній клітині його тіла, захищене лише тонкими клітинними стінками. І не було шансів, що  не розтечеться гормонами по судинах і не осипеться уламками битого скла. Була тільки безмежність, ув'язнена рамками власної обмеженості. Безмежність обмежена до нуля. Але серце не знало чи це початок, чи кінець відліку, та й взагалі, яка була різниця, в серця була своя робота - просто битися. А спека все підступала до горла, успішно переплавивши все, що нижче. Мед розтікався по губах. Ох ці жінки.

( Maybeshewill - Accept and Embrace ) Ти навіть не можеш почати, бо фінішна пряма з'днується зі стартом тією незворотньою петлею Мебіуса, і тобі нікуди більше йти, нікуди податися, бо рух в кожну  із майбутніх точок твого перебування все одно, так чи інакше, буде пов'язаний з твоїм початковим перебуванням, твоїм початковим "Я", тому ти справно стоїш на місці. Ти лежиш білим простирадлом на опівнічному ложі бою, і твої краї, млявими хвилями розтікаються по обшивці ліжка. Ти круїзним лайнером пропливаєш по мінному полю, намагаючись оминути айсберг, а підводні човни, своїми перископами шкрябають по твоєму днищу, як коти, що шкребуться по спині пружніми лапами. І ти ухиляєшся від рифів, від акул ,від плавців з аквалангами, від усіх суден, що пливуть тобі назустріч, або наздоганяють, але айсебрг це твоя доля, це твоя любов і ти не можеш проминути його і розбиваєшся на друзки, сяючи льодовими уламками, колись крижаного серця, а сонце світить прямо в твої сірі очі. ...

( Мертвий Півень - Without You ) "Кожен тобі сипле в голову своє сміття" А оскільки я рефлекторно наближаюся  до рефлексій кожного разу, коли щось роблю, чи не роблю, то цю функцію я тимчасово візьму на себе. Почну з того, що згадаю дитинство. Тоді я ще, здається, не ходив у школу, зате ходив у гості. Пригадую, що в моїх племінників(двоюрідних) були свистки. Звичайні такі керамічні маленькі свистки, молочно-коричневого кольору з білими, а можливо і голубуватими плямками. І вони в них сюрчали. Потім взяв посвистіти і я, і настільки мені це сподобалось, що я тайкома від всіх поклав один собі у кишеню. Коли потім мама помітила, що  я щось кручу в руках і спитала що це,  то відповів, що грався і випадково поставив у кишеню. Мама сказала повернути, а мама племінників, себто моя двоюрідна сестра сказала "хай забирає і так свистять мені тут цілий день". Якось так відбулася моя перша(або одна з перших) крадіжка і хоч мене спіймали на гарячому, але те, що х...

(і не знаю чому)  Отже два чоловіки у полі. Ні, один з них чоловік,  інший ще дитина, хоча в тому віці, в якому пора б уже бути. Він молодий, він рветься вперед, але плуг і сердите сопіння батька, його гальмують. Хоча сопіння радше не сердите, а втомлене. Всі ми втомилися давно й безповоротно. Між ними лише плуг, під ними лише земля, над ними лише потоки повітря, зародки дощу, та зрідка птахи. І варто лише побачити ближче цю землю, почути повітря, побачити себе очима птахів, очима комах, побачити себе тим поглядом, що дивиться у спину, або побачити власною спиною, побачити власним картузом,  побачити глиною, що налипла на взуття, побачити руками шорстку поверхню, покритої потом та іржею ручки, побачити себе з боку ручки, з боку поту та іржі, побачити себе в перспективі, в прострації, відчути себе хоч якось зі сторони. Спалахнути одночасно із газом, від одного і того ж сірника, і водночас від іншого, бо пройшла мить, і відбулися незворотні процеси і сірник той сами...

( The Retuses - Angerburg )   "Давай", каже мені батько, і я впевнено рушаю вперед, тягнучи за собою одоробло із гострим жалом, що розпорює мокру чорну землю. Здавалось би не так і важко, але після енного кола, коли твої руки починаю пахнути потом і пилом, а майка починає прилипати до спини, тебе вже не тішить сонце, яке наче навмисно почало пригрівати. Більше того, це сонце, воно чомусь хилить тебе на сон, і земля засмоктує твої ноги,  і кожен твій крок все повільніший і важчий, і от твої очі починають закриватися, і чомусь ти думаєш про ландшафти і коней, ти їх розумієш, цих бідних коней, цих гарних коней, і ти ладен бути конем. тільки, щоб тебе не били батогом і давали чистої води. Ти любиш коней, особливо тих, що з крилами або рогом, хоч такі лише у казках, чи легендах, але це не заважає тобі їх любити, ти всіх любиш, ти відчуваєш, як твоє серце боляче пульсує десь у горлі, в руках, у ногах, десь у боці,  в скронях, а ти сам - велике пульсуюче серце, і ти б'єшся...

(DVA - Nunovó tango ) Щойно в мене на кілька хвилин з'явився друг. Звісно, що він був трохи дивний, адже всіх мурах можна вважати трохи дивними, і не тільки через їхню будову. І взагалі, хто вигадав вживати вираз "мурашки по шкірі", коли страшно? Це зовсім не страшно,це лоскітно, і деякою мірою приємно. Так  от, сиджу я собі, і раптом відчуваю,що в мене на руці щось є. Дивлюся, а там мураха повзає, і не з порожніми лапами, вірніше щелепою,а щось носить. Носить,то й носить. Мені що руки шкода? Може вона тренується,і вибирає собі трасу з перепонами, а моя рука мала б виглядати, ну не як гірський хребет, але як добрячий горб, вкритий поваленим лісом (себто волоссям.) Зрештою, ніхто не постраждав. Провівши десяток хвилин на моїй руці, мураха впала в ступор і перестала рухатись. Цікаво,чи  здогадувалась вона, що під нею жива істота? Можливо моя рука для неї була чимось на кшталт Землі - круглої, як тенісний,м'ячик (хоча звідки мурахам знати,що таке м'ячик?), аб...

а. memento vita memento mori [на першому.] б. не мовчи, коли не слід. мовчи, коли треба [поводься,як знаєш] в. думай що говориш, говори,що думаєш [подивись чужими очима. не забудь про свої] г. вчися вивчи врешті-решт [знайди вчителів. самоосвіта теж важлива] ґ.  не будуй надій намарно. не розбивай надій. [холодно чи тепло, залежно від того,чи є куртка] д. дій, якщо хочеш щось зробити. бездіяльність(теж дія) породжує хаос. [не нашкодити.] е. вбачати суть. вкладати суть [відкинь дурне. що одному дурне,іншому мудре. сенсу нема,а суть?] є. не йди. не залишайся(на місці,бо) [завжди будь. заживем] ж. спершу більш важливе. потім менш важливе. [> ніж <3 не відкладай на потім,те що вже відклав. не забудь про головне] з . не обіцяй назавжди. пообіцяв виконуй. [за язик ніхто не тягне,крім зрештою,чоловік тут я.] и. хороша річ, якісна в усьому фізичне + моральне+а [більше стеж за.] і. розклади по місцях не переп...

Вам доводилось різати дрова? Дворучною пилою, коли ти працюєш з кимось в парі  і ви на певний момент стаєте тим злагодженими механізмом, і рухаєтесь синхронно, бо інакше робота постійно  зупиняється, щоб через кілька секунд продовжитись, але розгубивши трохи запалу. То стоїш ти на вулиці. І вже майже весна, але фігурально виражаючись «їбаше сніг». І тобі холодно і в тебе дубіють пальці і тобі, навіть, по особливому добре, бо пиляєте ви саме дуб, причому дуб той, навіть, в сухому(мертвому) вигляді має на своїй пам’яті (якщо можна таке про дерево) більше ніж ти за своє існування. І проходить кілька хвилин, а сніг все летить тобі в обличчя, а пилка випльовує шматочки деревної стружки після кожного поруху взад-вперед. І ти починаєш відчувати дихання цього механізму,звуки дерева, ти розумієш,що з кожним порухом пилки воно в агонії промовляє тобі «Жак Деррида».(воно бачте і присмерті про філософію). І поки ти задаєшся питанням, хто це такий, уже чуєш інше.  «Рокфеллер. Р...