мурашиний король

У сучасному світі, переповненому транспортом та засобами зв'язку, в кожного з нас є набагато більші можливості для знайомства на один день. Це і випадкові попутники, з якими ми починаємо бесіду від нудьги; і друзі друзів, яких ми раніше не знали; і навіть несподівані люди із кав’ярень, книгарень, барів чи просто з вулиці. Такі собі одноразові "паперові" люди, можливо, приємні на дотик, але після "використання" ми просто їх залишаємо там де й знайшли. Зазвичай, ці незнайомці видаються нам чудовими, тому ми записуємо їхні адреси, контакти та іншу інформацію для того щоб ніколи більше не зустрітися з ними. Ми роками можемо зберігати номер у телефонній книзі, щоб якось натрапити на нього і довго згадувати хто це, а потім вигукнути - ага, я зрозумів хто! Не знаю чому так відбувається, принаймні зі мною. Але припускаю, що у всьому винне людське сприйняття. Ми просто боїмося розчаруватися, коли познайомимося з кимось ближче. Або доля не дає нас другого ш...

Дорослішання це забування. Кінцевий етап дорослішання - забуття. Таким чином мозок очищає місце для нової, важливішої інформації, але для нашої цілісності ця здатність - непоправна втрата. Тому так важко лишатися дитиною, тому люди настільки змінюються - вони просто забувають якими були раніше. Завдяки технологіям ми можемо пригадувати більше, але, можливо, саме вони погіршують нашу пам'ять, бо постійно відволікають. А ми пам'ятаємо менше, коли не сфокусовані. Крихтні уламки минулого часом настільки незначні та неясні, що я не в змозі розшифрувати конкретний спогад чи запис, але все ще намагаюся скласти із них вітраж. Старі пісні викликають щемку ностальгію, але не дозволяють пригадати більше, а пригадати таки є що, бо все це не було намарно. Але в якому форматі не були б мої записи це лише відгомін минулої правди. В які тільки авантюри я не встрявав і дякувати небу, що зі мною нічого поганого не трапилося. Але що важливіше - дуже багато речей я робив вперше в жит...