tran[s]cripts

У сучасному світі, переповненому транспортом та засобами зв'язку, в кожного з нас є набагато більші можливості для знайомства на один день.

Це і випадкові попутники, з якими ми починаємо бесіду від нудьги; і друзі друзів, яких ми раніше не знали; і навіть несподівані люди із кав’ярень, книгарень, барів чи просто з вулиці. Такі собі одноразові "паперові" люди, можливо, приємні на дотик, але після "використання" ми просто їх залишаємо там де й знайшли.

Зазвичай, ці незнайомці видаються нам чудовими, тому ми записуємо їхні адреси, контакти та іншу інформацію для того щоб ніколи більше не зустрітися з ними. Ми роками можемо зберігати номер у телефонній книзі, щоб якось натрапити на нього і довго згадувати хто це, а потім вигукнути - ага, я зрозумів хто!

Не знаю чому так відбувається, принаймні зі мною. Але припускаю, що у всьому винне людське сприйняття. Ми просто боїмося розчаруватися, коли познайомимося з кимось ближче. Або доля не дає нас другого шансу на зустріч. Або ми думаємо – та ні, ця людина хороша, але в нас надто мало спільного – навіщо морочити собі та комусь голови, наражаючись на якісь стосунки?

Я мав досвід в усіх трьох випадках:

• З одним чудовим хлопцем ми познайомилися в потязі Київ - Чернівці, взимку 2012 року. З тих пір ми кілька разів контактували та намагалися зустрітися, але нічого з того не вийшло.
• Іншу чудову дівчину я тривалий час заочно знав через соцмережі і навіть спромігся домовитися з нею про зустріч. Це було літо 2014 року, ми пів дня гуляли по Тернополю і вона виявилася надто розумною. А потім подарувала мені журнал з публікацією її дослідження (здається, це було щось про фонетику). Більше ми не бачилися.
• У 2015 я познайомився в Київському метро з хлопчиною, який нагадував мені молодого Обі-Вана Кенобі. Ми трохи поджемили разом - він на гітарі, я на флейті та розбіглися.
• Ще одну чудову дівчину я зустрів у Рівному не так давно і вона мені вельми сподобалася. Та варто було побачити її вдруге, як дим першого враження розвіявся і я усвідомив наскільки ми різні. Зате ця зустріч подарувала мені наступне паперове знайомство.

Як після цього поводитися із такими номерами, я й досі не вирішив, але часом список поповнюється. Чи візьмуся колись за розбирання цього складу можливих друзів і чи виправдаються мої зусилля я не знаю.

Але з часом ті люди, які колись займали досить вагоме місце в моєму житті, поволі стають одноразовими. І хоча бачився я з ними значно більше, ніж один день, спогади зливаються в одну тривала зустріч, яку більше не вийде повторити.

Тож якщо ви знаєте мене, будьте готові до того, що однієї темної ночі я стукатиму до вашого вікна і не матиму жодної гадки про те чи відчинять мені, а головне - чи я хочу, щоб мені відчинили.

Бо я - паперова людина. І тільки при дуже обережному ставленні мене можна використати ще раз.