мурашиний король

( Cплин - Тебе это снится ) Пишучи листи без відповіді, листи самому собі. Відкриваєш щоразу щось інше в тих самих словах. І щоразу приходиш до тих самих висновків, що пора б зрештою щось робити А ті самі висновки приходять до тебе й кажуть - то роби А потім ти думаєш - ні, я ще почекаю, потім в мене буде багато справ і мало часу, і я не  встигатиму, і я відживу. А виявляється, що ти ніби під тиском, але якось не відживаєш. Просто розширюєш список ще не зроблених справ. Потім якось імпульсивно те все виконуєш, то за два дні робиш половину роботи, а то кілька днів навіть їсти не хочеш. Або й не потребуєш їжі, потребуєш спокою. Медитацій, прострацій, анімацій, ротацій, акацій і акцій Ні, останнього точно не треба Але незалежно від того, залежиш від всього іншого. Певні рамки і бла-бла Все частіше думаю, що було б якби я був не я, а хтось інший, або взагалі б не було. Або якби мої руки росли не там, де ростуть. Чи ніс виконував функції ока, а око знаходилось на кінчику ...

Проблема моя і речей полягає в тому, що більшості моїх речей не потрібен я і більшість речей не потрібна мені. Але так склалося , що кімната одна на всіх. Можливо тому порядок так часто з неї втікає, але час-від-часу я збираюсь із силами і його вперто наводжу-приводжу. Хоча рівень ентропії швидко зростає, варто тільки на мить втратити пильність. Але речі це ще пів біди. Вони статичні, вони майже не живі і здебільшого їм все рівно, а от вазони... О, ці хитрі створіння завдали мені чимало прикрощів, постійно норовлячи зачепити мене колючками, кинутись мені під ноги, або й перевернутись на голову. А що я їм зробив? Я ж наче люблю природу. Ну не випускаю їх на світло, але це ж не моя вина, що вони сидять замкнені у своїх горшках. Моя вина в тому, що я сам не виходжу з кімнати. Зрештою, як тут вийдеш, коли обернутися не встиг, як всі твої речі знаходяться десь в он тій купі. А ні, помилився, в он тій. І ти старанно, розуміючи усіх кротів планети, риєшся , то тут, то там. Або виявл...