мурашиний король

Поки ти молодий, то ростеш куди вітер віє, а твій стовбур достатньо гнучкий аби не зламатися. Можливо надто сильна негода просто вирве тебе з коренем і на цьому все закінчиться. Але поступово досвід дозволяє краще пристосуватися до зовнішніх умов і ти починаєш шалено пнутися вгору та водночас відрощувати масивне коріння. Ти ще не знаєш, що це твої кайдани і ти тепер належатимеш своєму місцю до скону. Зате вітер не такий страшний - тільки блискавиця або інші люди можуть тебе пошкодити. Осінь закінчується, а вночі ти бачиш тільки мандрівки, які ще пахнуть пилюкою і літом. Ти витрушуєш із кишень жарини спогадів і намагаєшся чи то роздмухати з них вогонь, чи то обережно зсипати їх назад так, щоб не розвіяло вітром. Та це не рятує тебе ні від страху, ні від всього іншого, а що є страх, як не все що ховається за межею зони комфорту? Колись здавалося що зона комфорту це така затишна бульбашка, що оточує тебе та не дає розбитися об скелі реальності. Але насправді ти амеба - примітивний та безз...

Кожному треба виговоритися. Тому хтось не замовкає ніколи, декого прориває під тиском слів, а дехто мовчить до скону, а потім завиває привидом на горищі, бо так і не встиг. Просто говорити до когось або до чогось недостатньо. Саме тому більшість і не може вимовити все що хотіли, бо вони ще не осягнули необхідних умов успішного виконання цього обов'язку перед життям. Спершу слід знайти правильну людину. Втомлені тривалим пошуком люди намагаються виговоритися першому стрічному. І це іноді працює. Глобальна мережа відкрила перед нами можливість розмови із цілим світом, тобто із порожнечею, яка поглинає нас всіх. Ми докладаємо все більше зусиль, щоб дати їй все більше інформації, щоб таки підтвердити своє існування, але діалогу не виходить. І це теж іноді працює. Однак мені до болю необхідна правильна людина, але я не маю що їй сказати, навіть якщо давно знайшов її. Десь там я розумію, що насправді щоб виговоритися потрібно спершу вислухати. А далі промовчати... ... ... ... Але я так н...