рух

Поки ти молодий, то ростеш куди вітер віє, а твій стовбур достатньо гнучкий аби не зламатися. Можливо надто сильна негода просто вирве тебе з коренем і на цьому все закінчиться. Але поступово досвід дозволяє краще пристосуватися до зовнішніх умов і ти починаєш шалено пнутися вгору та водночас відрощувати масивне коріння. Ти ще не знаєш, що це твої кайдани і ти тепер належатимеш своєму місцю до скону. Зате вітер не такий страшний - тільки блискавиця або інші люди можуть тебе пошкодити.

Осінь закінчується, а вночі ти бачиш тільки мандрівки, які ще пахнуть пилюкою і літом. Ти витрушуєш із кишень жарини спогадів і намагаєшся чи то роздмухати з них вогонь, чи то обережно зсипати їх назад так, щоб не розвіяло вітром. Та це не рятує тебе ні від страху, ні від всього іншого, а що є страх, як не все що ховається за межею зони комфорту?

Колись здавалося що зона комфорту це така затишна бульбашка, що оточує тебе та не дає розбитися об скелі реальності. Але насправді ти амеба - примітивний та беззахисний, а зона комфорту це твої стінки, які щораз інакші. Найгірше те, що коли пробити твою зону комфорту, то внутрішній світ просто витече на зовні, як розбите яйце.

Тебе формувала та вела низка твоїх власних вчинків, які були так давно що про них вже ніхто не пам'ятає. Але зрештою ти опиняєшся там де і хотів - в затишній калюжі води, яка повністю належить тобі і де тебе не з'їсть жоден хижак, бо до тебе нікому нема діла.

То ким тобі краще бути - прикутим до свого місця деревом, але належати до вищого класу, чи повільною та все ж рухливою амебою, яка так і не знає що відбувається поза її внутрішнім світом?

18.11.2018 01:08