мурашиний король

Чи не помилявся той, хто заявив, що кожен має право на помилку? І наче людина має право на слабкість, чи вірніше може бути слабкою. Або слабкою до якихось певних речей, тобто піддатлива до спокуси. Та чи справді має? Відчуваючи огиду до стількох аспектів свого життя, а особливо до інших людей і того, що вони з собою роблять. Уникаючи дії, відповідальності, праці, завжди залишаючись осторонь. Чекаючи вихідних, вечора, сподіваючись на відпочинок, не слід скаржитися, що життя минає так швидко. І попри всю показну нетерпимість і скарги, до останнього подиху чіплятися за таке остогидле, таке одноманітне і таке неймовірне життя. І скільки красивих речей тобі дано, а все штучне. А скільки можливостей тобі дано, а все боїшся використати. Як не втонути у морі абсурду, як збалансувати на тонкій линві реальності, яка повільно розхитується над прірвою ірреального? Чи є у мене шанс сказати хоч щось нове, чи здійсниться хоч щось значуще поки не згасну? Дай мені сили не боятися, дай сили бути...

Для того, щоб щось справді почало змінюватися і набирати сил, необхідно припинити діяти і почати робити хоч щось. Бо насправді світ настільки хиткий, що навіть найменша дія мізерної людини зможе його сколихнути. Водночас, світ настільки великий та інертний, що цей струс можуть зауважити тільки одиниці. Тому, коли людина чимось невдоволена і починає шукати рішення, навіть, якщо те, що вона робить неправильне і не призведе до очікуваного результату, в неї з'являться нові можливості, часто із несподіваного боку. Говорячи менш заплутано - якщо ви почнете думати про холодильника, то набагато частіше будете зауважувати холодильник. Спершу буде здаватися, що це така навала холодильників, але насправді вони знаходяться, там де й завжди, просто поле нашої уваги буде дещо зміщене на холодильник. Тому, будь ласка, почніть думати про щось добре. Інша важлива річ - слід привчити себе до контролю за допомогою таймерів та годинників. Тільки так почнеш цінувати секунди, які невпинно минають. ...

Надії помирають останні. Але навіть після того, як ти змирився із поразкою тобі можуть дати ще один шанс. Дивина та й годі. Але тепер треба боротися, щоб виправдати довіру. В першу чергу перед самим собою.

Чомусь деякі люди вважають, що вони наділені тими рисами, яких в них нема. А ще деякі займаються тією справою, якою їм нізащо займатися не варто, але вони думають, що то їхнє. Третій тип людей поєднує обидва випадки. А четвертий тип має певні риси, але вважає, що їх нема і він обділений. П'ятий займається своєю справою, але вважає, що то не його. У деяких випадках спробувавши реалізувати себе в інший спосіб доходять до правильного висновку.  Шостий поєднує 3 і 4 випадки. Всі наступні модифікації походять із змішаних у різних пропорціях вищенаведених випадків, які я щойно вигадав. Є ще окремий дещо клінічний випадок. До нього належу і я. Наче розумію якості якими наділений і яких нема. Розумію чим я хочу займатися і чим не хочу. Але просування у правильному напрямку відбувається настільки повільно, наче його й немає. Що ж не так?