[де]фрагментація

-
Дорослішання це забування. Кінцевий етап дорослішання - забуття.

Таким чином мозок очищає місце для нової, важливішої інформації, але для нашої цілісності ця здатність - непоправна втрата. Тому так важко лишатися дитиною, тому люди настільки змінюються - вони просто забувають якими були раніше. Завдяки технологіям ми можемо пригадувати більше, але, можливо, саме вони погіршують нашу пам'ять, бо постійно відволікають. А ми пам'ятаємо менше, коли не сфокусовані.

Крихтні уламки минулого часом настільки незначні та неясні, що я не в змозі розшифрувати конкретний спогад чи запис, але все ще намагаюся скласти із них вітраж. Старі пісні викликають щемку ностальгію, але не дозволяють пригадати більше, а пригадати таки є що, бо все це не було намарно. Але в якому форматі не були б мої записи це лише відгомін минулої правди.

В які тільки авантюри я не встрявав і дякувати небу, що зі мною нічого поганого не трапилося.
Але що важливіше - дуже багато речей я робив вперше в житті, а це щось та й важить.
Є міста та люди які стали для мене крапками в процесі формування. Дякую вам, мої примарні  супутники. Я пам'ятаю вас.

Часом я ворушитиму минуле, а з нього маленькими іскорками вилітатимуть спогади. Направду я дуже люблю це робити, хоча ніколи не знаєш що тобі випаде - радість чи сум, правда чи вигадка. Бо спогади можуть рости разом із нами - переплітатися зі снами, іншими подіями, заповнювати прогалини тим, чого ніколи не було і більше й не станеться. І кожного разу ці фрагменти будуть іншими, що дозволить переживати нашу історію по-різному.

Спогади будуть затиратися і об'єднуватися. Цілі десятиліття промайнуть швидкими кадрами, коли настане час.

- Ніколи більше не забудемо, - скажемо ми.
- Ніколи більше, - кряче ворон Алана По.
- Ніколи більше, - знову кажемо ми.
- Ніколи. - вторує ворон.

А ми вже й забули про нього.

Популярні дописи з цього блогу

рух

-
Поки ти молодий, то ростеш куди вітер віє, а твій стовбур достатньо гнучкий аби не зламатися. Можливо надто сильна негода просто вирве тебе з коренем і на цьому все закінчиться. Але поступово досвід дозволяє краще пристосуватися до зовнішніх умов і ти починаєш шалено пнутися вгору та водночас відрощувати масивне коріння. Ти ще не знаєш, що це твої кайдани і ти тепер належатимеш своєму місцю до скону. Зате вітер не такий страшний - тільки блискавиця або інші люди можуть тебе пошкодити. Осінь закінчується, а вночі ти бачиш тільки мандрівки, які ще пахнуть пилюкою і літом. Ти витрушуєш із кишень жарини спогадів і намагаєшся чи то роздмухати з них вогонь, чи то обережно зсипати їх назад так, щоб не розвіяло вітром. Та це не рятує тебе ні від страху, ні від всього іншого, а що є страх, як не все що ховається за межею зони комфорту? Колись здавалося що зона комфорту це така затишна бульбашка, що оточує тебе та не дає розбитися об скелі реальності. Але насправді ти амеба - примітивний та безз...
Докладніше

tran[s]cripts

-
У сучасному світі, переповненому транспортом та засобами зв'язку, в кожного з нас є набагато більші можливості для знайомства на один день. Це і випадкові попутники, з якими ми починаємо бесіду від нудьги; і друзі друзів, яких ми раніше не знали; і навіть несподівані люди із кав’ярень, книгарень, барів чи просто з вулиці. Такі собі одноразові "паперові" люди, можливо, приємні на дотик, але після "використання" ми просто їх залишаємо там де й знайшли. Зазвичай, ці незнайомці видаються нам чудовими, тому ми записуємо їхні адреси, контакти та іншу інформацію для того щоб ніколи більше не зустрітися з ними. Ми роками можемо зберігати номер у телефонній книзі, щоб якось натрапити на нього і довго згадувати хто це, а потім вигукнути - ага, я зрозумів хто! Не знаю чому так відбувається, принаймні зі мною. Але припускаю, що у всьому винне людське сприйняття. Ми просто боїмося розчаруватися, коли познайомимося з кимось ближче. Або доля не дає нас другого ш...
Докладніше

лист до запитання.

-
"струсни головою і вивільни погляд." самоцитування хороша річ, якщо виривати слова з контексту. так, щоб ніхто не розумів. так, щоб не розумів ти сам. мабуть, пора висипати пісок з вух, а пил з голови. тільки, як зібратись, щоб не розсипатись? бо наче пазл, наче все ясно, а кілька шматочків десь під килимом, або у шухляді, або взагалі подарував комусь. задля чого взагалі переставляти словесні конструкції з кута в кут, з аркуша в аркуш? навчитися відбивати ритм легко. навчитися його підтримувати важко. витривалість набувається з часом і тренуваннями. постійними непостійний, непостільний, непорядний,  невиспаний. хотіти стільки всього одночасно ,що більше нічого не хотіти сіра смуга життя. а життя то продовжується день за днем, спогади товстішають, як медична картка. і хто лікар? хто за це все відповідатиме. та хіба ми самі та хіба я сам. знайомлячись з новими людьми, поспішаєш викинути старих на смітник, звільняючи простір для новизни. але все циклічне. зн...
Докладніше