пості(й/ль)не.
(Maybeshewill - Accept and Embrace)
Ти навіть не можеш почати, бо фінішна пряма з'днується зі стартом тією незворотньою петлею Мебіуса, і тобі нікуди більше йти, нікуди податися, бо рух в кожну із майбутніх точок твого перебування все одно, так чи інакше, буде пов'язаний з твоїм початковим перебуванням, твоїм початковим "Я", тому ти справно стоїш на місці.
Ти лежиш білим простирадлом на опівнічному ложі бою, і твої краї, млявими хвилями розтікаються по обшивці ліжка.
Ти круїзним лайнером пропливаєш по мінному полю, намагаючись оминути айсберг, а підводні човни, своїми перископами шкрябають по твоєму днищу, як коти, що шкребуться по спині пружніми лапами.
І ти ухиляєшся від рифів, від акул ,від плавців з аквалангами, від усіх суден, що пливуть тобі назустріч, або наздоганяють, але айсебрг це твоя доля, це твоя любов і ти не можеш проминути його і розбиваєшся на друзки, сяючи льодовими уламками, колись крижаного серця, а сонце світить прямо в твої сірі очі.
Ти - промінь світла, що потрапив у бездонну чорноту зіниці, і тепер подорожуєш по автобанах своїх нервів, старанно оминаючи нервові імпульси. Ти проникаєш через стінки клітин і вони вибухають, вони змінюються, вони стають кращими, чистішими, вони несуть в собі тепло, і ти сам тепер несеш в собі тепло, ти сам тепер маленьке сонце, яке мчить автобанами своїх нервів.
І ось ти злітаєш з космічної орбіти палаючою краплею. Ти летиш і вбиваєш на своєму шляху всіх динозаврів, ти змітаєш усі будинки, усі дерева, усе, що будувалося сотні літ, ти вмить рівняєш із землею.Нарешті ти ставиш велику крапку над "і", але не знаєш в якому воно реченні загубилось.
Вибухом ейфорії ти проносишся по кожному рецептору свого тіла, і млявим білим простирадлом осідаєш на пероні твого ліжка.
І ти навіть не знаєш з чого почати.
Ти навіть не можеш почати, бо фінішна пряма з'днується зі стартом тією незворотньою петлею Мебіуса, і тобі нікуди більше йти, нікуди податися, бо рух в кожну із майбутніх точок твого перебування все одно, так чи інакше, буде пов'язаний з твоїм початковим перебуванням, твоїм початковим "Я", тому ти справно стоїш на місці.
Ти лежиш білим простирадлом на опівнічному ложі бою, і твої краї, млявими хвилями розтікаються по обшивці ліжка.
Ти круїзним лайнером пропливаєш по мінному полю, намагаючись оминути айсберг, а підводні човни, своїми перископами шкрябають по твоєму днищу, як коти, що шкребуться по спині пружніми лапами.
І ти ухиляєшся від рифів, від акул ,від плавців з аквалангами, від усіх суден, що пливуть тобі назустріч, або наздоганяють, але айсебрг це твоя доля, це твоя любов і ти не можеш проминути його і розбиваєшся на друзки, сяючи льодовими уламками, колись крижаного серця, а сонце світить прямо в твої сірі очі.
Ти - промінь світла, що потрапив у бездонну чорноту зіниці, і тепер подорожуєш по автобанах своїх нервів, старанно оминаючи нервові імпульси. Ти проникаєш через стінки клітин і вони вибухають, вони змінюються, вони стають кращими, чистішими, вони несуть в собі тепло, і ти сам тепер несеш в собі тепло, ти сам тепер маленьке сонце, яке мчить автобанами своїх нервів.
І ось ти злітаєш з космічної орбіти палаючою краплею. Ти летиш і вбиваєш на своєму шляху всіх динозаврів, ти змітаєш усі будинки, усі дерева, усе, що будувалося сотні літ, ти вмить рівняєш із землею.Нарешті ти ставиш велику крапку над "і", але не знаєш в якому воно реченні загубилось.
Вибухом ейфорії ти проносишся по кожному рецептору свого тіла, і млявим білим простирадлом осідаєш на пероні твого ліжка.
І ти навіть не знаєш з чого почати.
Гарно написано,мені сподобалось,з справжніми і своїми думками))
ВідповістиВидалити