зимово тепле.

(Balmorhea - The Winter)

Моє дитинство нерозривно пов’язане із теплою грубкою. Зараз це вже модний і холодний камін, а раніше все було так:

Двері в кімнату прочинялися, і я забігав до хати, мокрий і вихолоднілий від довгого забавляння зі снігом, або просто від перебування під морозяною чистотою повітря. В коридорі зсував із себе одяг, а потім просочувався у темну кімнату з тінями, і, ймовірно, павуками по кутах та забивався на піч.

Там було тепло й затишно і можна було колупати стіни і дивитися на відблиски, що іноді пробивались між металевими стулками печі. Власне я не знаю, як правильно охрестити те, що стояло в мене в кімнаті.

Це був наче куб з якого обрізали частину залишивши літеру «Г», на якій можна було спокійно влягтись, або, звісивши ноги, лузати гарбузове насіння. Тоді було модно лузати гарбузове насіння, а можливо тоді просто більше нічого було робити.

А на вирізаній частині, певного роду впадині, зазвичай стояли баняки в яких парувало щось апетитне.

В центрі ж були залізні кільця різних діаметрів, які можна було виймати. Не впевнений для чого вони точно. Втім це не так суттєво.

Грубка об’єднювала, незважаючи на те, що всі прагнули зайняти місце на її верхівці та іноді через це сварились. Вже й не пригадую чи справді мені читали або розповідали казки поки я там напівсонно куняв, чи це вже вичитав пізніше, можливо на тій же грубці.

Стіни були блідо сині і холодні,а над головою криво нависала стеля, але тепло не залишало вибору і ти млів від щастя кожного разу.

Біля основи літери «Г» був резервуар, куди можна було вилити відро води і вона нагрівалась. З іншого кінця цієї літери була власне піч, де мати або бабуся випікали хліб. Звісно що це був найкращий хліб, який я коли-небудь їв. Взагалі все тоді було найкраще в несвідому пору дитинства. Коли я будував собі неоковирні снігові печери чи замки, причому їхня конструкція і мій зріст дозволяли, як жити в тій норі, так і спускатися з її даху.

Взагалі дитинство взимку було багате пригодами. Бо тоді ще добрі були на мене ті малі лижі з якими я освоював місцеві горби з кілограмами снігу зібраними у взутті.

Скільки я набігав по льодяному потічку, що і взимку не припинив свого існування, а просто переходив на глибинніші, приховані рівні, затаївши з собою і рибок, яких я, не дуже успішно, намагався ловити влітку. Але час невблаганно плинув, я - ріс, а потічок навпаки – малів. Кожен повертався до свого початку.

Як би там не було, та  атрибутом зими все одно залишалася грубка.

Взагалі з дитинства для мене залишися їх дві, бо на одній я вигрівався,а  в іншій відчиняв дверцята і подовгу роздивляв вогонь, випалюючи і гартуючи в собі якісь, дотепер невідомі, почуття того, як все має бути.

Можливо мені зараз буває так холодно саме через відсутність грубки з мого дитинства. Можливо тому всі розбіглись, можливо тому все вже не те.

Теплі дрова замінили холодним газом.

Тепло ж мого дитинства було дорожчим за всі кориснокопальні потуги.

Настає моя черга горіти.