адам і змії

Від твого вибору залежить дуже багато, але зерна, що потрапили у сприятливі умови  завжди проростатимуть.

І чим би ти не був - дощем, снігом чи піщаною бурею, ти нестимеш у собі або життя або погибель і не тільки іншим, але й собі. Бо кожне явище має закінчитись так само,  як і початись, бо не буде кінця усім циклічним процесам Землі, допоки існує сама земля і небо висить над нами. А під ногами маємо земну твердь, або водяну гладь.  Неважливо чи то буде зелений килим, чи непрохідні хащі із бетонних коробок, ти все одно приречений знайти або загубити свій шлях. Утриматися від вибору тобі ніхто не дасть. І, навіть, якщо ти просто стоятимеш на місці, то планета продовжить крутитися і ти рухатимешся з нею, не відаючи куди потрапиш. Єдине, що ти помітиш це зміна ландшафту, але все інше, включно з людьми, залишиться те саме.

Тільки голод, який щоночі прокидатиметься в тобі, змусить замислитися чому ж ти не можеш насититися, що потрібно тобі, людино, щоб стати щасливою? Тоді ти рятуватимешся за допомогою клаптиків паперу, на яких гарячково записуватимеш усі свої плани, намагаючись звести день до кількох речень, а ті в свою чергу до кількох слів, що зашифруються до символів, які зможеш зрозуміти тільки ти.

Так наче комусь справді цікаво чим ти там займаєшся, куди ходиш і що їси, так наче за тобою спостерігає великий, або хоча б малий брат. Ти не просто під наглядом, а ще й сам собі інформатор, бо не відаєш, що давно продав свою душу,  давно заклав себе самому собі

Ти намагаєшся забути, намагаєшся відтворити забуте, намагаєшся не намагатись, а діяти, та в голову не приходить нічого.

Нічні шурхоти, перемовини між усіма темними створіннями та предметами, нічні гулянки із незнаними компаніями та щоразу інші твої координати. Невже ти гадаєш, що це все, що ти маєш встигнути спробувати?

Звісно, ти не встигнеш, ти спізнюватимешся, ти бігтимеш, розштовхуючи людей, користуючись темними алеями, щоб зменшити свій і без того короткий шлях. Можливо на фініші ти встигнеш зупинитись і озирнутися, щоб розчаруватись в тій дистанції, яку так скажено промчав. Можливо саме це дасть тобі снаги не перетинати фінішну стрічку, а повернутись на початок. Переродитись знову і буде вже не куркою, а яйцем, бути не плодом, а паростком на дереві пізнання.

Ніщо тебе не зупинить, навіть спокусливі змії, якими аж кишить твій дім, навіть сон.

Ти прагнеш очиститися і досягнути просвітлення? Ти хотів рівноваги?  То ось, маєш – твоє серце наповнилось брудом ще більше, але тепер там порівну добра і зла. Тобі важче втримувати свої пориви гніву, ти став більш буркотливий, але ти – Ідеальний з своєї попередньої точки зору. Третейський суддя, сліпа Феміда, цар Соломон. Тільки ж розумієш, що тепер не матимеш спокою. Ти уже на іншому енергетичному рівні.

Бо ж усе на світі має атомарну будову, навіть твоя душа. Зробивши деякі спрощення, можемо подавати душу, як одне велике позитивно заряджене ядро, а усі свої лихі вчинки, так звані «гріхи», як атоми, що починають кружляти навколо душі, збільшуючи її масу. Тому і стає важко на душі, якщо перебираєш міри. Елемент важчає, більше того продовжує це робити. Поки не стає чимось іншим. Каменем.

Але ж скільки енергії криється під тією оболонкою!  Ось чому зло таке могутнє. Ось чому добро лине вгору – до раю, але з цієї ж причини, воно таке слабке. Ось чому, ти вже нікуди не подінешся з цієї Землі. Начебто все просто – зробив добру  справу і електрон вилітає з орбіти, твоя душа легшає, тобі легшає.

Але пізно. Місце електрона займають інші, і варто тобі тільки проґавити момент, як їх залітає стільки, що елемент знову переходить на інший рівень і в нього знову з’являються вільні місця для гріхів. А що ж станеться з тим, який вилетів з твоєї душі. Мов камінь випущений з пращі?

Він просто піднімається собі до ноосфери, а потім влучає в першого ліпшого стрічного. Так і множаться гріхи. Так і занепадає людство, об’єднане однією спільною справою.

Бо ти досі думаєш, що я – Адам, а я всього лиш змій.