repeat until

Я настільки відданий словам, що кожного разу повертаюся до них і повертатимуся знову, хоча є стільки інших способів говорити про несказане. Але текст був першою мовою для мене.

Щоразу коли це розумію, починаю плутатися, як невмілий павук у власній сітці.

Скільки послань та одкровень не дійшло до мене, бо пляшки кинуті в море, рідко повертаються до власників.

Хоча мої повертаються завжди, бо текст, написаний одного разу, не покидає тебе ніколи. Ти напишеш його ще раз, трохи пізніше, але рано чи пізно подумаєш про ті самі речі, що хвилювали тебе колись.

Бо ми живемо у циклі. Бо ми завжди будемо повертатися до того, що нам близьке, можливо у різних формах, але безперечно і безальтернативно.

Я вкотре намагаюся почати спочатку і виходить те саме. Нарешті розумію, що ми ходимо спіралями часу, приречені на вічність. Можливо, я переродився уже кількасот раз і вже говорив це, але скажу знову:
- Ми вже ніколи не виростемо, крихітко, тільки постаріємо. Нас чекають невловимі зміни і зрештою ми розпадемося на атоми, але пам'ятай, що колись це був просто зоряний пил. Просто пил.

І ми будемо повторювати цю мантру з покорою і радістю, будемо повертатися до цієї ідеї завжди, щоб не сталося.

щоразу потрапляєш в ту ж халепу
ці дівчата немов накрохмалені простирадла
свіжі і чисті, аж до лоскоту в грудях
аж подих перехоплює.

їхня хода заворожує, вони пливуть водою
як човни, вони проводять руками вони
незабаром злетять
їх уже не тримає земля

вони злітають, як пух, немов ненавмисне
але відриваючись від землі, ти все рівно не можеш відірвати очей
та стежиш за їхнім волоссям

воно проникає у твої сни
вони малюють, вони руками переливають повітря у барви
та час поглине тебе
діри у твоїх скронях затягнуться

ти ще будеш борсатися, ти хапаєшся за повітря руками
за хвилі від човнів, від дівчат, від голосу
та пізно
допоки ти не прокинешся і не зрозумієш
що просто вкотре потрапив у халепу

не пиши верлібрів
не закохуйся
і не втрачай пильності

ці прості правила мають берегти тебе від сорому
та знову осоромився. знову
ти пливеш, розмахуючи своїми крилами
а я нічого не бачу, поміж юних дівчат та своїх марень
я знову осоромився, а цього ніхто й не помітив
як соромно.

- 2016 або ще раніше.